Відкрити бізнес сьогодні нескладно, однак втримати його "на плаву" та почати масштабувати вдається далеко не кожному, оскільки середовище бізнесу доволі мінливе та ціна навіть маленької помилки може бути непомірно високою.
Об этом сообщает Правда РУ
Як відомо з жартівливого закону Мерфі, все, що може піти не так, одного разу й справді піде не так. Можна кілька років інвестувати в розвиток бізнесу і втратити все в один момент.
Наприклад, через те, що ви пропустили нововведення законодавства, якими було запроваджено обмеження для Вашого виду діяльності, або тому що трапився недобросовісний контрагент.
Саме тому власники бізнесу найчастіше обирають таку форму юридичної особи як Товариство з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ, Товариство).
Однією з головних причин такої поширеності ТОВ є те, що засновники (учасники) не відповідають за зобов’язання компанії і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю Товариства, виключно в межах вартості належних їм часток або акцій в статутному капіталі Товариства.
Цей принцип також сприяє залученню інвестицій у стартапи та в інші ризикові проєкти шляхом купівлі-продажу акцій (частки) у статутному капіталі Товариства.
У такому випадку потенційні інвестори впевнені, що у разі невдачі проєкту, вони можуть понести збитки лише у межах своїх вкладів.
Однак, доволі часто механізм обмеженої відповідальності використовується компаніями недобросовісно, в тому числі як інструмент обману кредиторів.
Таким чином, постає питання про те, чи завжди варто розмежовувати відповідальність засновників (учасників) та юридичної особи загалом, та чи можна перекласти відповідальність юридичної особи перед кредиторами на її засновників (учасників)?
У країнах англосаксонської системи права існує доктрина судового походження, відома як "зняття корпоративної вуалі".
Доктрина передбачає можливість ототожнення прав, дій та відповідальності юридичної особи з правами, діями та відповідальністю її учасників.
Ця доктрина дозволяє стягнути борги ТОВ з особистих коштів його засновників (учасників), наприклад, у разі свідомого виведення активів з однієї компанії на іншу повʼязану компанію з метою ухилення від сплати заборгованості перед кредиторами.
Необхідність відмови від принципів відокремленості юридичної особи та її учасників (засновників) викликана тим, що, за своєю правовою природою, юридична особа є несамостійною (підконтрольною) та повністю залежить від дій та рішень людей, які використовують юридичну особу як інструмент ведення бізнесу.
В українському законодавстві доктрина "зняття корпоративної вуалі" прямо не передбачена, однак певні її елементи введено в чинне законодавство.
Зокрема з аналізу положень ч. 2 ст. 61 Кодексу з процедур банкрутства вбачається, що у разі банкрутства ТОВ з вини його засновників (учасників), на таких осіб може бути покладена субсидіарна відповідальність за зобов’язаннями Товариства.
Субсидіарна відповідальність під час процедури банкрутства означає, що непогашені борги компанії-банкрута перекладаються на її засновників або інших осіб, якщо ці особи винні у неплатоспроможності компанії.
Таким чином, якщо юридична особа не має достатньо майна для погашення боргів, то засновник компанії може відповідати перед кредиторами особистими коштами та майном у тій частині, яку майно юридичної особи не покриває.
Можливість притягнення до відповідальності засновників (учасників) Товариства є яскравим прикладом імплементації доктрини "зняття корпоративної вуалі" в національному законодавстві.
Застосування цього механізму є доцільним, коли внаслідок рішень осіб, які мають вирішальний вплив в Товаристві, було завдано шкоди кредиторам, а тому існує необхідність відшкодування збитків.
У таких випадках контролюючі особи, які створили умови для подальшого погіршення фінансово-матеріального стану Товариства, підлягають притягненню до субсидіарної відповідальності, оскільки фактично саме через їх дії (бездіяльність) Товариство втратило можливість самостійно погасити боргові зобовʼязання.
Відтак, доведення Товариства до банкрутства є одним із виключних випадків, за яких буде доцільним пряме підняття корпоративної вуалі.
Субсидіарна відповідальність може покладатись на засновників (учасників) ТОВ за наявності наступних обставин:
Контроль може виражатись у володінні контрольним пакетом часток у статутному капіталі Товариства, наданні прямих вказівок посадовим особам юридичної особи щодо укладання угод, розпорядженні фінансами та активами компанії, щоденному менеджменті та контролю за діяльністю юридичної особи.
Крім того, контроль може виражатись в операціях, які відбуваються між юридичними особами одного власника без здійснення реальних господарських операцій. Такі дії є доказом фіктивних правочинів, які вчиняються без реальної економічної мети.
- проведення розрахунків із закупівлею товару, без фактичного здійснення такої закупівлі;
- продаж товару за заниженими цінами (демпінгування);
- укладення завідомо невигідних для юридичної особи договорів;
- відчуження активів Товариства на користь іншого підприємства;
- накопичення зобов’язань не маючи активів для їх погашення;
- неподання / подання фіктивної фінансової звітності тощо.
Саме фактор наявності збитків кредиторам зумовлює виникнення необхідності застосування механізму з підняття корпоративної вуалі для відшкодування завданої шкоди.
Як правило, внаслідок невиконання зобов’язань юридичною особою, кредитор зазнає матеріальних втрат або збитків у вигляді упущеної вигоди, тим самим він позбавлений можливості використовувати дані кошти на потреби розвитку власного бізнесу.
Причинно-наслідковий звʼязок є обставиною, без якої притягнення засновників (учасників) Товариства до відповідальності було б неможливим. Звʼязок виражається у наступному:
Таким чином, встановлення обставини, що дії власників корпоративних прав призвели до настання негативних наслідків лежить в основі застосування доктрини про підняття корпоративної вуалі.
Попри те, що в законодавстві України не закріплена доктрина "зняття корпоративної вуалі", українські суди використовують її за певних обставин.
Так, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у низці постанов (від 2 вересня 2021 року у справі № 910/3438/13 та від 22 квітня 2021 року у справі №915/1624/16) дійшов до висновку, що головною метою застосування субсидіарної відповідальності є недопущення використання юридичної особи як прикриття ("вуаль") для досягнення своїх цілей (отримання доходів, матеріальної вигоди, зокрема через зловживання правом тощо).
КГС ВС також досліджував питання заплутування звітності, що призвело до несплати грошових зобов’язань і як наслідок до банкрутства Товариства у справі №922/1067/17 (постанова від 10.12.2020 р.).
Порушення полягало в заниженні валового доходу та завищенні валових витрат за господарськими операціями з контрагентом, виявивши яке податковими органами було нараховано заборгованість.
За результатами розгляду колегія суддів дійшла до висновку, що засновник Товариства та його директора були тими особами, які мали можливість надавати обов’язкові вказівки щодо вчинення дій, які призвели до заплутування звітності, а тому суд прийняв рішення про накладення на засновника та директора субсидіарної відповідальності.
У постанові КГС ВС від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16 наявний приклад виведення майнових активів з Товариства у формі нерухомого майна, що призвело до неплатоспроможності компанії.
Зокрема суд навів перелік дій та рішень засновників, які можуть свідчити про заподіяння шкоди інтересам компанії та його кредиторам:
– укладення або схвалення правочинів на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов’язання ("фірмами-одноденками" тощо);
– надання вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;
– призначення на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;
– створення і підтримання такої системи управління Товариства, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;
– використання документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;
– використання і розпорядження майном Товариства як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів тощо.
Таким чином суд встановив, що в діях засновників Товариства з виведення капіталу, що призвели до неплатоспроможності, є причинно-наслідковий звʼязок, а тому було прийнято рішення про накладення на них субсидіарної відповідальності.
Прикладом судової справи, в якій до відповідальності було притягнуто засновників (учасників) ТОВ через їх бездіяльність є справа № 923/590/18 (постанова КГС ВС від 17.06.2020).
Зокрема суд погодився з твердженнями ліквідатора про те, що Товариство було доведено до банкрутства у зв’язку з неприйняттям засновниками (учасниками) необхідних управлінських рішень, спрямованих на погашення податкового боргу та боргу перед банком за кредитними зобов’язаннями Товариства.
Єдиний засновник, який також обіймав посаду директору, не вчиняв жодних дій на погашення заборгованості в добровільному порядку.
Замість цього він вирішив передати свої корпоративні права іншій особі та припинити бути засновником Товариства. Однак новий учасник теж відзначився своєю бездіяльністю в управлінні.
Враховуючи, що в судовому провадженні учасники не довели відсутність своєї вини у доведеності Товариства до банкрутства, було прийняте рішення про накладення на учасників субсидіарної відповідальності.
Отже, попри те, що українське законодавства прямо не передбачає застосування доктрини "зняття корпоративної вуалі" як окремого механізму корпоративного права, його елементи присутні в Кодексі України з процедур банкрутства.
Таким чином, за умови, якщо своїми діями засновники (учасники) призвели до банкрутства Товариства, борг компанії може стати їх особистим боргом у розмірі різниці суми заборгованості, яку не вдалось погасити майном Товариства.
Українські суди погоджуються знімати корпоративну вуаль за умови вчинення засновниками (учасниками) Товариства або надання прямих вказівок щодо рішень, які мають на меті умисне погіршення фінансово-матеріального стану Товариства; наявності збитків для кредитора та наявності причинно-наслідкового зв’язку між діями та настанням шкідливих наслідків.
Ефективне застосування цієї доктрини може призвести до протидії зловживанням статусом Товариства з обмеженою відповідальністю та мінімізувати кількість випадків, коли майнова відокремленість буде використовуватись з метою ухилення від відповідальності, як спосіб уникнення господарського чи іншого зобов’язання, провадження недобросовісної ділової практики та забезпечить розвиток соціальної відповідальності бізнесу.
Співавтор: Дмитро Балабан, помічник юриста в Digilaw
Источник: News RU
